Анатомія війни: 5 книг, в яких виживають

Сергій Шаменков. Людина війни: Зовнішність та озброєння воїнів на території України від енеоліту до сьогодення. – К.: Темпора

У книжці цього автора, історика одягу, реконструктора матеріальної культури різних епох, художника і скульптора, розказано і показано, який вигляд мали люди війни – воїни, що від давнини до сьогодення перебували, несли службу й воювали на території сучасної України. Багато ілюстроване видання містить художні реконструкції зовнішності воїнів, засновані на джерелах і новітніх працях дослідників матеріального світу давніх епох.

Цікаво Кіберпанк і кохання: 5 книг з неймовірними сюжетами

У виданні опубліковані реконструкції вояків мідно-кам’яної, бронзової та залізної доби, воїнів античних держав Північного Причорномор’я і кочових вершників українських степів, давніх германців і слов’ян, давньоруських дружинників і лицарів Великого князівства Литовського, кримських татар і турків-османів, вояків Речі Посполитої й українських козаків, українських солдатів ХХ століття, а також воїнів, що нині захищають Україну від російської агресії.

Сергій Шаменков. Людина війни: Зовнішність та озброєння воїнів на території України від енеоліту до сьогодення / Фото Темпора

Гаррі Паркер Анатомія солдата. – Х.: Фабула

Ця феноменальна книжка – дебютний роман офіцера британської армії, який воював в Афганістані і Іраку, втративши в ході бойових дій обидві ноги. Автор обрав незвичну форму оповіді – можливо, заради того, щоб "естетика" болю і страждань не видавалася такою, якою вона є насправді на війні, тобто сповненою крові, поту, бруду і проклять. Йдеться про звичайні військові речі, з яких, власне, й складається "анатомія солдата" – черевики, які взував герой роману, джгут для затискання артерії, яким його обмотували, коли стався вибух, мішок з добривом, який віз юний моджахед, що встановив вибухівку, детонатор всередині бомби, апарат штучного дихання в госпіталі, куди потрапив поранений вояк, та інше. Зокрема інвалідний візок, яким не закінчилася, а продовжилася ця героїчна історія.

"Як у мене виходить? – запитав ти. – Вибач, друже, вкрай жалюгідне видовище. Навряд чи зможеш навіть до паба заїхати. – Ну, ти вмієш підбадьорити, Адаме. Навіщо я взагалі тебе слухаю? – Ти штовхнув хромовані верхні ободи моїх коліс уперед, і я покотився по лінолеуму".

Гаррі Паркер Анатомія солдата / Фото Фабула

Майкл МакФол. Від Холодної війни до Гарячого миру: американський посол у путінській Росії. – К.: Yakaboo Publishing

У 1980-х автор цієї книжки уперше відвідав Росію й щиро полюбив радянських громадян за їхнє прагнення демократичних змін. Згодом став першою особою при президентові Обамі, який перезавантажував американо-російські відносини, а потім – і послом у Росії. Утім, як відомо, покращань у стосунках між двома державами-антиподами не сталося. Що ж завадило

Чому, попри позірну прихильність до демократичних цінностей, Росія згорнула свободу слова, вторглася в Україну і втрутилася у вибори президента США? Чому Сполучені Штати Америки так само не змогли втілити згадану стратегію в життя попри її палку підтримку серед самих росіян? Чому дипломатія холодних стосунків стала такою гарячою?

Автор книжки детально розглядає тридцятирічну історію розвитку й занепаду американо-російських відносин, а також причини, які могли призвести до такого невтішного результату.

"Одного разу вони навіть більше ніж на двадцять хвилин затримали російського сенатора Міхаіла Марґєлова, бо він не мав із собою паспорта, – згадує він. – Хто ж міг знати, що для того, аби випити чаю з американським послом у його резиденції, потрібен паспорт? Коли ми поскаржилися на це, то російські керманичі стали наполягати, що вони просто намагаються захистити нас… від російського сенатора! Такий рівень поліцейського тиску під американським посольством та Спасо-Хаусом — це було щось нове. Ніхто не пам’ятав такої агресивної поведінки від наших господарів навіть у радянські часи. Ми не раз подавали офіційні скарги до Міністерства закордонних справ на поведінку російських поліцейських, зазначаючи, що у Вашинґтоні поліцейських біля російського посольства ніхто не розміщує. Нічого не змінилося".

Майкл МакФол. Від Холодної війни до Гарячого миру: американський посол у путінській Росії / Фото Yakaboo Publishing

Майкл Ондатже. Світло війни. – Х.: Віват

У цьому романі Лондон 1945-го року поступово оговтується від жахіть війни. Головні герої – чотирнадцятирічний Натаніель та його сестра Рейчел вражені звісткою про від’їзд батьків до Сінгапуру. Їх залишають на підозрілого чоловіка на прізвисько Бражник, у якому діти вгадують злочинця. Вихователь нехтує своїми обов’язками.

Тепер домівку відвідують загадкові особи з темним минулим, ексцентричні чоловіки й жінки, які кожен на свій лад "виховують" брата із сестрою. Та чи ці люди насправді є тими, за кого себе видають? І чи зможуть вони розвіяти самотність, у якій зростають діти? Уже дорослим Натаніель мандруватиме лабіринтами спогадів, реальності та уяви, щоб пояснити все, чого він тоді не розумів, щоб по ниточці сплести химерну історію, яка так схожа на правду… І про часи свого дитинства він ще буде згадувати з ностальгією.

"Після того нападу в Лондоні мама негайно відправила Рейчел у школу десь біля уельського кордону, а мене з міркувань безпеки закинули аж в Америку, де все здавалося чужим. Мене раптом вирвали зі світу, у якому я був на своєму місці поруч із Метальником і Аґнес, і навіть таємничим Бражником. Певною мірою ця травма здавалась навіть більшою, ніж від’їзд матері. У мене забрали юність, мені обрубали якір".

Майкл Ондатже. Світло війни / Фото Віват

Дейвид Патрикаракос. Війна у 140 знаках. Як соціальні медіа змінюють конфлікти у XXI столітті — К.: Yakaboo Publishing

Автор цієї книжки розвиває тезу самого Бодріяра, який у своїй праці "Війни у затоці не було" показував, як телебачення формує віртуальну реальність завдяки яскравій картинці для обивателя, який не підводиться з канапи. Адже він, працюючи в конфліктних зонах Східної Європи та Близького Сходу, робить реальні репортажі, в яких не лише опис місць чи зустрічі з людьми, але й аналіз новітніх форм війни. Зокрема в Україні він зрозумів, що природа конфліктів змінилася, і можливо, важливішою є перемога у війні слів та наративів, аніж те, хто має найпотужнішу зброю.

"Гортаючи новини в Twitter, – пише він, – я знову бачив, як прокремлівські акаунти вкотре згуртувалися, виставляючи втрату Слов’янська в найкращому можливому світлі. Бойовики не відступали, а просто "стратегічно передислоковувались". "Хочемо ми цього чи ні, – зауважує з цього приводу Сергій Плохій, історик, професор Гарвардського університету, – але всі ми вже у кібертраншеях нової глобальної війни та мусимо навчитися воювати і жити в її світі".

Дейвид Патрикаракос. Війна у 140 знаках. Як соціальні медіа змінюють конфлікти у XXI столітті / Фото Yakaboo Publishing