Кевін Кван. Шалено багаті азійці
Видавництво: Фабула, 2021
Вже на початку цього роману все складається не дуже добре. Багату, але скромну китаянку не пускають з дітьми до англійського готелю, і лише телефонний дзвінок, протягом якого цей самий готель вмить купується, розраджує ситуацію.
Цікаво Вечеря з вином: витримане ігристе SHABO Classic брют та курка, запечена з картоплею
Уривок з книги
"Фелісіті перехилилася через відполіровану дубову стійку та підтягла до себе книгу бронювань у шкіряній обкладинці і почала гортати сторінки. – Дивіться! Ось тут написано: "Місіс Елінор Янг – люкс "Ланкастер", чотири ночі». Ви хіба цього не бачили? – Мадам! Це ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ! – люто відрізав Ормсбі, чим перелякав двох молодших клерків, які зніяковіло подивилися на свого менеджера. Фелісіті придивилася до цього лисуватого чоловіка з червоним обличчям – і раптом дуже чітко зрозуміла, що саме коїться. Із подібним неповажним глузуванням вона не стикалася, адже її дитинство минало в останні дні життя колоніального Сінгапуру, тож вважала, що такий відвертий расизм давно припинив існування".
Кевін Кван "Шалено багаті азійці" / Фото Фабула
Далі за сюжетом, триває "живе" життя, закони якого не завжди однакові для бідних і багатих. Наприклад, любовні. Так, Рейчел Чу – американка китайського походження, професорка економіки в Нью-Йоркському університеті. Її хлопець Нік – професор історії в цьому ж університеті, а сам із Сінгапуру. Вони кохають одне одного, і Нік пропонує Рейчел разом провести літню відпустку на його батьківщині. Ще й привід чудовий – весілля найкращого друга. Рейчел погоджується, навіть не підозрюючи, що на неї чекає.
Виявляється, Нікова родина дуже, просто шалено багата. Дівчина потрапляє в закриту спільноту, де статки обчислюються мільярдами, а коло спілкування становлять найвпливовіші особи Азії. Ці люди не люблять пускати у своє життя незнайомців, непокоячись за родинні гроші та репутацію. І можуть перетворити життя чужинця на пекло. Чи готова до такого Рейчел і чи вистачить їй сил протистояти шаленим родичам Ніка?
Ольга Кряжич. Тінь кота
Видавництво: Каяла, 2021
На початку цієї книги-сповіді, яку авторка радить розгорнути, сидячи за столиком кав’ярні десь в мирному Києві, Львові або Харкові, щоб подивитися на війну зсередини, її героїня достоту повторює слова з одіозного "Щоденника" відомого українського письменника Аркадія Любченка, який, на початку Другої світової залишившись на рідних землях, а не евакуювавшись з радянським начальством, дякував війні за те, що та допомогла "порахуватися з цим".
У героїні роману, щоправда, більш "патріотичні" марення з радянського часу, і тим не менш: "Я про неї мріяла і марила. Війна для мене була тим єдиним промінцем-дороговказом з виходу з цього остогидлого болота". Утім, життя розвіює будь-яку метафізику, нагадуючи про реальність: "Зі спогадів мене вивів відчутний поштовх прикладом у спину: – Рушай, корово! Я просунулася у відкриті двері обшарпаного кабінету колишнього відділку міліції, де тепер розміщувалася народна комендатура".
Ольга Кряжич "Тінь кота" / Фото Каяла
Тож мова про 2014 рік, Луганщину, перші дні збройного конфлікту, мешканців селища, через яке декілька разів прокочується лінія розмежування. Вони живуть минулим, нічого не бачачи далі власної хати, а Україна для них – щось далеке і незрозуміле. Позаду – роки незалежності, яка ніяк не зачепила людей, попереду – невідомість, настояна на антидержавницькій пропаганді. І серед цього болота – головна героїня, самотня, бита-перебита життям і місцевим бидлом ще зі школи – травмована на роботі, але здорова в душі. Живуча, наче кіт наприкінці сповіді.
Уривок з книги
"– А він нічого не чує, – сказала я. – Кіт абсолютно глухий. Він як наш Донбас – побитий, скалічений, від нього лишилася тільки тінь, але й таким буде битися за своє життя до останнього. Буде зализувати рани. Буде митарствувати, втративши дім. От кіт знайшов свою дорогу додому. Чи знайде Донбас – час покаже".
Євгенія Кононенко. Камінна оргія
Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко, 2021
Історія, розказана у цьому романі-притчі об’єднує різні часові пласти. Події з часу невизначеного і тривалого, минулого і майбутнього незримо перетікають одна в одну. Перед нами переосмислення вічної історії, авторська версія із життя громади перших християн уже після розп’яття Христа, ще до прийняття християнства Римською імперією. У нашому ж сьогоденні розгортається драма нерозділених почуттів жінки до чоловіка. За сюжетом, зріле подружжя авторки жіночих романів і програміста переживає сімейну кризу. Ще дванадцять років тому вони так само не розуміли: що ж насправді з ними відбувається і чому?
Але згодом читач розуміє, що головні герої наче перебувають у таємничому й фатальному зв’язку з потойбічним світом тіней, який не можуть ані розірвати, ні дошукатися причин ключових подій свого життя. Тож авторка роману, переосмислюючи біблійні сюжети, прагне відповісти на риторичні питання буття: чому й навіщо це трапилось зі мною?
Так само її герої, навіть не втручаючись у хід історії, а лише спостерігаючи подію, втручаються у плин речей. Таким чином, на читачів чекає справжнє розслідування, під час якого вони самотужки розгадуватимуть дива, символи і знаки у романі, алюзії світової міфології, інтертекстуальні звороти з творів світової класики, зокрема драматургії.
Євгенія Кононенко "Камінна оргія" / Фото Видавництво Анетти Антоненко
Уривок з книги
" – Хоча ми й просиділи в цій довбаній печері дещо задовго, – мовить у фіналі головний герой, – все одно добре, що не було зв’язку і ми не викликали бригаду рятувальників, – реготав Роман, – от вони б посміялися з нас! – Так, Романе. "Хто визволиться сам, той стане вільним, хто визволить кого, в неволю візьме". – А це з якої релігії? – Це казав один чарівник-віщун, – відповіла Марина. – Золоті слова, – підтвердив Роман".
Кейт Елізабет Расселл. Моя темна Ванесса
Видавництво: Vivat, 2021
За сюжетом цієї історії, у 2000 році яскрава й амбітна Ванесса заплутується в романі з Джейкобом Стрейном, сорокадворічним викладачем англійської літератури.
Уривок з книги
"Коли ми зі Стрейном зустрілися, мені було п’ятнадцять, а йому сорок два, нас розділяли майже ідеальні тридцять років, – згадує героїня. – Так я тоді описувала цю різницю: ідеальна. Мені подобалася ця математика. Тричі мій вік, так легко було уявити всередині нього трьох мене: одна згорнулася навколо мозку, друга – навколо серця, третя перетворилася на рідину й тече його венами. Він казав, що у Бровіку час від часу траплялися романи між викладачами й ученицями, але з ним такого не було, бо до мене в нього ні до кого не було подібного потягу. Я першою змусила його це відчути. Було в мені щось таке, що виправдовувало цей ризик. Принадність, що захопила його".
Кейт Елізабет Расселл "Моя темна Ванесса" / Фото Vivat
Через сімнадцять років Стрейна звинувачують у сексуальних домаганнях. Переосмислюючи події сімнадцятирічної давнини, Ванесса розривається між минулим і теперішнім. У її свідомості тісно переплітаються спогади і травми дорослої жінки із хвилюваннями дівчини-підлітка. Вона має вирішити: то було кохання чи її просто використали? Еротичний захват чи нездоровий потяг? Чи була вона готова до таких стосунків, коли їй було всього-на-всього п’ятнадцять?
Зверніть увагу 5 книжок, які варто подарувати на Новий рік
Олена Стяжкіна. Смак радянського: їжа та їдці в мистецтві життя й мистецтві кіно (середина 1960-х – середина 1980-х років)
Видавництво: Дух і Літера, 2021
У цій незвичній книжці зроблено спробу відтворити гастрономію комунального дискурсу у мистецтві радянського кіно, яке, відповідно, формувало мистецтво життя. Тож ця історія – про радянських людей – жінок, чоловіків, дітей – які їли вдома, на роботі, в дорозі, в дитячому садку та школі, в системі радянського громхарчу, в турпоїздках. Про тих, хто здобував їжу в чергах, на колгоспних ринках, на власних городах, через хабарі та бартерні обміни, крадіжки на робочих місцях. Про тих, хто створював її надлишки в системі тіньової економіки й про тих, хто обирав відмову від їжі як спосіб демонстрації статусу "іншого" або зберігав "смачну традицію", плекаючи "банальний націоналізм". Їжа у книжці розглядається не тільки як ознака пізньорадянської споживацької революції, але й як один з потужних механізмів соціальної інженерії та (само)примусу.
Реальний світ радянських їдців аналізується разом із світом художнім, в якому кіномитці та глядачі створювали, транслювали та споживали образи їжі, не усвідомлюючи, що в такий спосіб говорять про репресивний устрій суспільства, в якому смак був так само проблематичним та майже недосяжним, як і пов’язана зі смаком та вибором свобода.
Олена Стяжкіна "Смак радянського: їжа та їдці в мистецтві життя й мистецтві кіно (середина 1960-х – середина 1980-х років)" / Фото Дух і Літера
"Чи був у радянського смак? І якщо так, то яким він був? – запитує авторка. – Наприкінці 10-х – на початку 20-х років ХХІ століття це питання (не)очікувано отримало відповідь.
Уривок з книги
"Смаком" радянського виявилося морозиво. Іноді – "пломбір", іноді – просто морозиво за 19 копійок. На відміну від пострадянської ковбасної обсесії, підґрунтям якої була ціна ("ковбаса за 2,20"), у випадку з морозивом йшлося саме про смак, задоволення й насолоду. Чому морозиво? Це було ключовим питанням, яке породило інші, а з ними – стійкий та непереборний інтерес до того, що було ніби самоочевидною частиною мого власного радянського досвіду".