У цій добірці – саме про це, і чтиво обіцяє бути вражаючим і захопливим.
Цікаво Кроки до успіху: Марина Ревкова – "Найкращий сомельє України 2020"
Еліс Шрьодер. Снігова куля: Воррен Баффет і справа життя
Видавництво: Фабула, 2021
Ця актуальна книжка – історія короля Волл-стріт, розказана його біографом, яка безліч разів ставала книжкою року, і ось тепер доступна українському читачеві. Адже Воррен Баффет, американський підприємець, один із найбільш відомих у світі інвесторів, який отримав прізвисько "Чарівник з Омахи", ніколи не писав мемуарів. І якби Еліс Шредер, журналістка, бізнес-аналітикиня і письменниця, не змогла повною мірою вивчити історію його діяльності, боротьби, перемог і поразок, жорстоких промахів і раптових осяянь, ця книжка ніколи не побачила би світ. Тож перед вами повна біографія людини, яку міжнародні бізнесові кола вважають провидцем і парадоксалістом. І справа тут не у величезних статках, які Баффет створив практично не залишаючи штаб-квартири своєї компанії Berkshire Hathaway в Омасі, а в його широкій ерудиції, принциповості, чесності в ділових відносинах і безлічі свіжих ідей, які він генерував чи не щодня. І, мабуть, найблискучішою із цих ідей стала передача 37 мільярдів доларів з особистих коштів Воррена Баффета міжнародним гуманітарним фундаціям – найвизначніший в історії людства акт благодійності.
Еліс Шрьодер "Снігова куля: Воррен Баффет і справа життя" / Фото Фабула
Уривок з книги
"Звідки це взялося, Воррене? – питають у героя цієї книжки. – Такий інтерес до заробляння грошей? Його очі затуманюються на кілька секунд, думки мчать усередину – клац, клац, клац – крізь ментальні файли. Воррен починає розповідати свою історію: "Бальзак сказав, що за кожним великим багатством криється злочин. У Berkshire це не так". Він схоплюється зі стільця, щоб донести думку, перетинаючи кімнату кількома великими кроками. Умостившись у гірчично-золотавому парчевому кріслі, схиляється вперед, більше схожий на підлітка, який хвалиться своєю першою любовною пригодою, ніж на 72-річного фінансиста".
Олексій Л. Ковальов. Інша книга
Видавництво: Каяла, 2021
Цей блискучий роман актуальний не лише тому, що дія у ньому починається у розпал пандемії, а тому, що розвивається він по наростаючій паралельно світовим процесам в культурі. А також одночасно із життям молодого лікаря, який працює у відділенні інтенсивної терапії. У перерві між змінами він береться за читання електронної книги, в якій мова про занепад культури, відсутність цікавих сюжетів, пропозицію створити щось нове, та раптово виявляє себе серед персонажів, які ведуть на цю тему дуже цікаву, актуальну розмову. Анонімний автор цього твору привернув увагу читачів на форумі своєю ідеєю про настання нового Світового Сюжету, і у книзі з'являються нові й нові персонажі, зацікавлені у розвитку цієї ідеї. Таким чином, книга – це загадкове явище нової інформаційної технології – продовжує писати сама себе. Або ж хто її насправді пише? Тим часом, у житті кожного з учасників, що залишаються до пори безвісними, відбуваються події, іноді трагічні, які призводять деяких з них до особистого знайомства і, відповідно, нових подій. Але всіх поступово поєднує дорогоцінна атмосфера довірчої близькості.
Олексій Л. Ковальов "Інша книга" / Фото Каяла
Уривок з книги
"Те, що вона пропонує – це притулок, де ви зможете влаштувати собі гніздо, відчути себе вдома, – пояснюють існування книги герої роману. – Звідси можна поглянути на реальність набагато проникливішим поглядом. А з іншого боку – подивіться, адже це вже майже явище нового Світового Сюжету".
Лана Перлулайнен. Одноразовий Львів
Видавництво: Навчальна книга – Богдан, 2021
Зазвичай у прозових текстах цієї авторки місто Лева змальовано не вельми привабливо.
"Тут погана каналізація, протікають дахи і тхне дешевим варивом, – нагадує Галина Пагутяк про творчість своєї колеги. – У середмісті мешкають діти та онуки енкаведистів і партійних бонз, які потрохи спродують відібрані у львівських міщан помешкання таким самим чужинцям, або під кнайпи чи хостели тим же чужинцям".
Місце дії у цієї авторки, додамо – середмістя Львова. Що ж до мешканців, то це здебільшого ті, хто вселився у "звільнені" квартири після війни, та їхні нащадки, як було у попередній книжці відомої львівської поетки. У цій, новішій – оповідання і мініатюри різних років, але деталі все одно залишаються маркерами часу.
Лана Перлулайнен "Одноразовий Львів" / Фото Навчальна книга – Богдан
Уривок з книги
"Був такий будинок на вулиці Свободи під номером сто два, – починає авторка свою розповідь. – Я тримаю в руках дві фотографії – вид з вулиці із двору – все, що від нього залишилось. Зараз на його місці купа уламків, а згодом виросте нова багатоповерхівка, і повісять на її стіні емальовану табличку з номером – 102. Відсічуть минуле, і будинок без пам'яті, гонорово виблискуючи вимитими шибками, зверхньо поглядатиме на пожежну каланчу. Я уявляю, як його ламали. Спочатку знесли високий зелений паркан з воротами і хвірткою, лавочку і квітничок під нашими вікнами – там росли матіоли, незабудки і "лускунчики". Потім підйомний краник, пихкаючи, підняв на тросі камінь, розгойдав його і кинув – раз, другий, третій... З жалісливим деренчанням потекли вниз шибки, просів дах, зарипіли половиці тьотіфросиного другого поверху, піднялася хмара пороху і деревної порохні... Ось уже оголилась пічка – як сором'язливо вона зіщулилась від яскравого світла..."
Володимир Дячун. Краківські сезони камеральні
Видавництво: Навчальна книга – Богдан, 2021
Майже все у цій збірці викликає безліч асоціацій, що не заперечує оригінальності автора, але свідчить про його професійне занурення у контекст. Наразі, мабуть, у контекст української поезії, яка у даному випадку невідривно пов’язана із запереченням системи, боротьбою і протистоянням тощо. Назва розділу "Сезон – у повітрі" нагадує "Поета у повітрі" Василя Герасим’юка, коли через власну непотрібність у прагматичному суспільстві автор зависає, немов повітряна куля у важкій атмосфері конформізму.
"Сезон із Зеником як з ніким іншим" – нагадує нам про Зеника Красівського, а то й далі – про Йосипа Терелю, Василя Барладяну та інших лицарів духу, які у 90-х донесли правду про свої 60-ті: українські – хоч у Мордовії, хоч у Молдові. Те саме в автора збірки, який, наче згадані борці, перебуває "на власній, не своїй землі".
Володимир Дячун "Краківські сезони камеральні" / Фото Навчальна книга – Богдан
"Гукали ззаду навздогін аби повернувся аби розігнувся / або нарешті трохи випрямив свою ходу... Ду-ду / – ззаду завжди ліпше видно / що хтось не так або не туди йде / Але він не чув чи не хотів прислухатись / і вийшло так що забрів аж – у чужу країну", – розпочинає автор свою заробітчанську історію. Подальші теми не менш втішні, і не менш традиційні – причому за всіх часів, бо "українство" в крові, а не в паспорті.
"…Прокинешся інколи серед ночі / а кругом – поляки поляки поляки, - журяться у цій збірці, вірячи, що колись «може збіжаться тоді доокола докупи – українці / українці / українці".
Юлія Ліньова. 80 літрів подорожей. Історія жіночого автостопу
Видавництво: Гамазин, 2021
Здається, у жанрі роуд-сторі ми вже все останнім часом прочитали – від не так давно перекладеної "У дорозі" Керуака до "Капітана Смутку" Мартинюка, і тим не менш, ця книжка чимось невловним доповнює колекцію літературних мандрів. Тож зазвичай довга подорож до мрії насправді є мандрівкою до себе. І все, що в ній потрібно, – це 80-літровий рюкзак-компаньйон, сміливість і усмішка. Автобіографічна розповідь у режимі наживо перенесе в суворі кавказькі країни, небезпечні ситуації, несподівано щасливі фінали і неймовірний колорит Індії. Дорога як наркотик, світ як мапа пригод, а людина у ньому як найбільше відкриття.
Юлія Ліньова "80 літрів подорожей. Історія жіночого автостопу" / Фото Гамазин
Уривок з книги
"Іду вздовж вагона, поглядом шукаючи своє місце. Доводиться пригинатися під ногами у дірявих шкарпетках, що стирчать їз верхніх полиць. Складається враження, що шкарпетки з дірками - обов'язковий дрес-код для плацкарта. Сподіваюсь, я його не дотрималась. Іду далі. Вузько. За спиною вісімдесятилітровий рюкзак, який трохи тягне назад. Замислююсь Ї розумію, що він – єдине, що тягне мене в тому напрямку. Це тішить. Повідрізала спогади, як пуповину, але залишила її, замотану у шмат тканини, засихати десь на віддаленій полиці: хай буде. Продовжую пхатись… Знайшла своє місце – верхня полиця. Рюкзак лежить під моїми ногами як підставка. Треба йому придумати назву. – Васьок, пішли курити! – чую краєм вуха. Вирішено! Із цього моменту свій рюкзак зватиму Василем. Я не проти чоловічої компанії".