Френсіс Форд Коппола. Живе кіно і техніка його виробництва. – Х.: Фабула, 2021
Френсіс Форд Коппола "Живе кіно і техніка його виробництва" / Фото Фабула
Цікаво Ідеальна пара: SHABO Special Edition Мускатне і пана-кота
Цю книжку недаремно називають польотом на ракеті у потенційне майбутнє кінематографу. Адже мова у ній про поєднання кіно, телебачення та театру, яку веде легендарний режисер "Апокаліпсису сьогодні", "Хрещеного батька", "Розмови", "Дракули" та багатьох інших культових стрічок, котрий отримав майже всі найпрестижніші кінопремії, ставши одним із батьків "живого" кіно. Однак книжка не лише про секрети створення нового мистецтва – вона містить цікаві факти з історії кіно, телебачення та театру, а також життя відомого режисера. Все починається з екскурсу в історію телебачення, що сягає тих ранніх часів, коли мало не кожна програма транслювалася глядачам наживо, а ще вона доповнена відступами особистого характеру, котрі стосуються того, як ця давня технологія переслідувала Копполу впродовж усієї його кар’єри... Тож у своїй книжці – частково мемуарах, частково щоденнику, частково методичному посібнику – автор надихає самого себе та своїх читачів шукати нові шляхи розповідання історій.
Отже, метою цієї книжки є не впадати в ностальгію, чи то за прямими ефірами на телебаченні, чи то за першими кроками кінематографу, – застерігає Коппола, – а дослідити цей новий формат, розібратися, чим він відрізняється від інших творчих засобів вираження та які нові вимоги до нас висуває, у чому полягають його переваги і, особливо, як можна використати живе кіно й навчитися його знімати.
Лорі Верхомин. Кохання. Життя і смерть з Біллом Евансом. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2021
Лорі Верхомин "Кохання. Життя і смерть з Біллом Евансом" / Фото Видавництво Старого Лева
У цій книжці спогадів Лорі Верхомин розповідає про останні непрості 18 місяців життя і смерті талановитого американського джазового піаніста з українським корінням Білла Еванса. Через його особливе розуміння та виконання джазу музичний світ захоплюється ним донині. Тож ця історія кохання – неймовірна, тому що не вигадана. Іноді безмежно красива, іноді страшна й приземлено-життєва. Як, наприклад, у розділі "Ключі до сексу. (Едмонтон, 1975)".
"Мене вже чекає тато в темно синіх бізнес-шкарпетках, сімейних трусах і незапнутому картатому фланелевому халаті. Я тихенько заходжу з чорного входу, де напівтемно. Припускаю що він може там бути, але маю надію прослизнути повз нього. Та цього разу він міцно хапає мене за руку починає трясти, допитуючись, із ким я трахалася. Мене бентежить його мова, а фізичне втручання взагалі вибиває з колії. Зазвичай мене зустрічає мати, але сьогодні її тут немає. Він не чекає відповіді. Я намагаюся вирватися, але він ще міцніше стискає мою руку, обзиває мене хвойдою. А тоді штовхає сходами вниз. На щастя, з мене ще не вивітрився хміль, тож моє тіло розслаблене й елегантно пролітає тринадцять сходинок додолу".
Але все у цій історії справжнє, як справжнє кохання. Коли двоє дивляться в одному напрямку, коли різниця у віці не має жодного значення, коли Він вчить її чути музику між нотами, а Вона його – чути тишу між словами про кохання.
Тетяна Белімова. Винуваті люди. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021
Тетяна Белімова "Винуваті люди" / Фото Клуб Сімейного Дозвілля
Дія у цьому пригодницько-історичному романі відбувається між 1890 та 1914 роками – в епоху світових звершень і відкриттів. Але як тоді жилося в Україні? У будь-якому разі, справжнього кохання, глибоких почуттів і фаталізму не бракувало за будь-яких часів, тож історія головних героїв роману далеко не виняток. Наприклад, хтось міг би позаздрити Марусі, яка стала дружиною поміщика Ясенського, житиме тепер у розкоші! Хай і з нелюбом. Утім, час мине, і не згадає про того свого Василя. Однак життя повернеться інакше. Маруся лишиться вдовою, а Василь стане цирковим артистом. Він зійдеться з жінкою, якої ніколи не покохає, але й не покине.
"Василь повернувся з Білої Церкви ще більш відчуженим. Тепер уже не лише Машка не розуміла, що з ним відбувається, він і сам не знав, що з ним таке. Спогади прийшли, як весняний паводок, залили серце гарячою кров’ю. Куди він не йшов, що не робив, Маруся стояла перед очима. Чужа, відсторонена, у чорному, але, попри те, красива й жадана. Приходила в сни юною дівчиною, якою запам’яталася ще зі щасливого часу, коли були живі батьки і світ здавався створеним для щастя. Василь прокидався, виходив надвір, придивлявся до місяця, прислухався до себе. Поки жив у великому місті, не було часу побути із собою наодинці. Усе кудись поспішав, біг у цирк, вертався додому, їв, спав, сварився з дружиною, знову кудись біг, а виходило, що весь час нісся галопом по колу, ніби на цирковій арені".
Але й Маруся чекатиме на Василя все життя. Їх осудять люди, власна совість винесе їм вирок. Зустріч із Василевою дружиною буде останньою краплею для Марусі. Вона втече, присягнувши, що тепер уже назавжди. Але правда, що наздожене її, змусить повернутися. Та чи востаннє?..
Селія Різ. Міс Ґрем. Кулінарна книга шпигунки. – К.: Книголав, 2021
Селія Різ "Міс Ґрем. Кулінарна книга шпигунки" / Фото Книголав
Історія цього роману розвивається у період після закінчення Другої світової війни. Державні таємниці, зрада, шпигунські ігри, жіноча дружба і навіть кулінарні рецепти – саме такий грімкий коктейль запропоновано читачеві. За сюжетом, головна героїня працює вчителькою німецької мови, але прагне пригод. У цей час уряд Великої Британії створює Комісію з контролю, яка наймає британців на роботу в Німеччині для відбудови зруйнованої нації і викриття злочинів війни. Шкільна вчителька зголошується на заклик. Після співбесіди з нею в Комісії вирішують, що вона ідеальна кандидатка для того, щоб працювати на іншому рівні й стати шпигункою: вона самотня, має непримітну зовнішність і знає німецьку. А ще знає одного із найбільш розшукуваних військових злочинців – графа Курта фон Стабенова, з яким кілька років тому вона мандрувала Англією.
Тож наша "вчителька" вирушає до Німеччини, де допомагає відновлювати початкові школи і стає шпигункою. Для передачі секретної інформації вона використовує колонки у кулінарних журналах, які веде від імені відомої авторки кулінарних книг. І що далі вона у цій справі, то більше цікавих деталей відкривається, адже не все насправді так, як її переконували, зокрема щодо графа Стабенова.
Ірина Агапєєва. Остров'янка. Ціна мрії. – К.: Брайт Букс, 2021
Сюжет цієї історії нагадує пригоди Робінзона Крузо. Утім відмінність "Остров’янки" в тому, що на острові опиняється жінка, і цим оригінальність роману не обмежується. Як усе почалося?
"Артур увійшов на кухню: – Що за багаж стоїть посеред кімнати? – Купила, – я злегка почервоніла й відвернулася, щоби розігріти шматок піци в мікрохвильовці. – Навіщо? – Поїду в подорож, – я пожартувала, але Артур не завжди сприймав гумор. – У яку подорож? Не зрозумів. – У навколосвітню. – Ти знову марно витратила всі заощадження на непотрібну річ? Його прагматизм часом убивав. – Нічого не марно, – спалахнула я: хотілося захистити валізу за будь-яку ціну. – Це приносить мені радість. Артур хмикнув і поставив чайник. Його мовчання ще дужче розпалювало мене, прагнула доводити свою правоту, а сперечатися не було з ким. – Чого ти хмикаєш? Гадаєш, я не можу поїхати в подорож? – Гадаю, що ці сумки тепер нікуди подіти, у нас немає місця ще й для них. – Що значить "ще й для них? – Нічого. – Ні, вже говори, – кипіла я, викликаючи його на поєдинок, забувши про піцу".
Таким чином, у романі паралельно проходять дві лінії: самотність і свобода. Через призму авантюрного роману ненав’язливо розглядаються філософські поняття, які хвилюють людину відтоді, як вона навчилася мислити. Самотність і її наслідок – здичавіння. Щоб відтінити цю тему, у роман вводиться таємничий дикун. Чи здичавіє так само наша героїня? Чи може людина зберегти себе, свою особистість у таких обставинах? Інша проблема життя на безлюдному острові – свобода. Здавалося б, у твоїх володіннях цілий острів, одначе ти не можеш його залишити з власної волі. Скільки ж простору потрібно маленькій людині, щоб почуватися вільною? Острів – в’язниця. Цілий світ – в’язниця, якщо ти обмежений у можливості приймати рішення.