Книги із цієї добірки пронизані людською щирістю, відвертістю, зворушливими і шокуючими подробиці нашої історії: від таємниць знаменитої української художниці до спогадів про жахи Другої світової. Поринайте у справжню розмову з автором щоденника.

Читайте також: Найкращий спосіб виразити почуття: 6 правил, щоб написати незабутній любовний лист

1. Тетяна Яблонська. Щоденники, спогади, роздуми

Видавництво: Родовід, 2020

У цій книжці зібрані тексти, написані відомою художницею Тетяною Яблонською (1917-2005) за довгі роки. Частково вони друкувалися: статті про колег-художників і про власну творчість, передмови до каталогів персональних виставок. Однак більшість з них публікується вперше – ті, що писалися для себе.

Живі спостереження, потаємні думки, спогади про те, що було для цієї людини важливим і цінним, до цього часу ховалися в нескінченних зошитах і блокнотах, на окремих аркушах, – згадує дочка художниці Гаяне Атаян. – Тепер вони відкриваються світові. Відкриваються майже повністю. За цим "майже" – дні, місяці і навіть роки моїх сумнівів, знову і знову "прожите" через мамині тексти її яскраве я непросте життя. Що опублікувати, що – ні? Для чогось ще не настав час, для чогось він і не прийде.

Мабуть, точно не для друку призначалися щоденникові записи художниці 1964 року. "Спішно наводиться "марафет", "стиль". "Нове комуністичне село". "А в магазині й тульки нема, самі консерви, а хто їх купить?" "Хліба нема, треба йти в їдальню їсти, а ще, кажуть, Америку наздоганяємо", – розмова в чайній".

2. Світлана Алексієвич. Останні свідки. Соло для дитячого голосу

Видавництво: Фоліо, 2020

Ця незвичайна книжка – історії різних людей про епізоди їхнього дитинства, що прийшлося на 1941-1945 роки, історії тих, кому довелося подорослішати у 12-14 років, або навіть у п’ять або в сім, але розказані вони вже дорослими. Авторка брала інтерв’ю у безлічі людей, хто був дитиною під час Другої світової, і хто зберіг спогади про своє дитинство до чергового "вільного" часу.

Уривок з книги: "Усі боялися вимовити вголос те, що трапилося, навіть тоді, коли вже знали, адже вже встигли повідомити, – згадує вже нині один з героїв книжки про початок війни. – Але вони боялися, щоб їх не назвали провокаторами. Панікерами. А це страшніше за війну. Вони боялися... Це я зараз так думаю... І, звісно, ніхто не вірив. Що ви! Наша армія на кордоні, наші вожді у Кремлі! Країна надійно захищена, неприступна для ворогів! Це я тоді так думав... Я був піонером."

3. Белла Шаєр. Дитячий мат

Видавництво: Дух і Літера, 2021

Цінності у цій книжці, при цьому саме світоглядні, змінюються з дорослішанням героїні, адже надворі 60-ті, двір наразі чернівецький, а порівняти їх з рештою світу авторці-дебютантці довелося вже по приїзді в Ізраїль. Адже як воно було в дитинстві незалежно від місця проживання і кількості родичів?

Уривок з книги: "Вони сиділи у дворі біля стовбуристого дерева, фіолетові квіти якого вже обсипались. – Блакитні коти? – запитала Маленька Міра і ледь-ледь усміхнулась. Мама, кинувши на неї осудливий погляд, похитала головою. – Хай бавиться з Леопольдом, – сказала Маленька Міра, ніби захищаючись. Тато провів рукою по Поліному волоссю і легенько скуйовдив його. – Дійсно, чому тобі, власне, не бавитись з Леопольдом? – сказала мама. – Насправді він – наш кіт. Великий смуток огорнув Полю. – Не буває блакитних котів? – тихенько запитала вона у Шуріка. Шурік окинув усіх поглядом – із тим, що, вони обидва не знали, зветься рішучістю. – Звісно, є, – відповів він".

Тож попри те, що герої новели – діти, цей тонкий психологічний, повний точних спостережень і пронизливих деталей твір не є дитячим. А вже друга новела охоплює 20 років із життя тель-авівців Ґаліт і Ґордона і торкається тем любові, сімейних зв’язків і нездійсненних мрій. Тим часом дія лаконічного і драматичного оповідання "Задвох", присвяченого темам самотності, еміграції та сімейних стосунків, також відбувається в Ізраїлі.

4. Алістер Кроулі. Щоденник наркомана

Видавництво: Фоліо, 2019

Автор цієї книги, серед попередників якого – Едгар По і Вільям Берроуз, за життя вважався чаклуном, послідовником Мороку, найбільш культовою фігурою "темної" літератури ХХ сторіччя. Хоч насправді – і це підтверджує "Щоденник наркомана" – нам розкривається творчість поета, філософа, зрештою, просто "живої" людини, який жив на грані життя й смерті.

Утім, марно сподіватися, що книга розповідає про наркотики, адже в час, коли жив Кроулі, відвертість не була в пошані, натомість все "смажене" ховалося серед історії про людські стосунки, кохання, дружбу. Цього разу історичне тло – це Париж і Лондон, про який розповідається у першій частині книги. Життя богеми, опускання на дно, куди засмоктує щоденне вживання речовин, які нібито збуджують творчу уяву. Вижити вдається не кожному, і тому потрібен вчитель, який виступає вже в другій частині. Саме тут мова про таємне вчення Кроулі, яке обґрунтовує бажання людей вживати наркотики, надихаючись станом зміненої реальності.

5. Майкл МакФол. Від Холодної війни до Гарячого миру: американський посол у путінській Росії

Видавництво: Yakaboo Publishing, 2021

У 1980-х автор цієї книжки уперше відвідав Росію й щиро полюбив радянських громадян за їхнє прагнення демократичних змін. Згодом став першою особою при президентові Обамі, який перезавантажував американо-російські відносини, а потім – і послом у Росії. Утім, як відомо, покращань у стосунках від двома державами-антиподами не сталося. Що ж завадило? Чому, попри позірну прихильність до демократичних цінностей, Росія згорнула свободу слова, вторглася в Україну і втрутилася у вибори президента США? Чому Сполучені Штати Америки так само не змогли втілити згадану стратегію в життя попри її палку підтримку серед самих росіян? Чому дипломатія холодних стосунків стала такою гарячою?

До теми: Не відірватись: 5 нових романів з таємницями і загадками, які варто прочитати – цікава добірка

Автор книжки детально розглядає тридцятирічну історію розвитку й занепаду американо-російських відносин, а також причини, які могли призвести до такого невтішного результату.

Уривок з книги: "Одного разу вони навіть більше ніж на двадцять хвилин затримали російського сенатора Міхаіла Марґєлова, бо він не мав із собою паспорта, – згадує він. – Хто ж міг знати, що для того, аби випити чаю з американським послом у його резиденції, потрібен паспорт? Коли ми поскаржилися на це, то російські керманичі стали наполягати, що вони просто намагаються захистити нас… від російського сенатора! Такий рівень поліцейського тиску під американським посольством та Спасо-Хаусом – це було щось нове. Ніхто не пам’ятав такої агресивної поведінки від наших господарів навіть у радянські часи. Ми не раз подавали офіційні скарги до Міністерства закордонних справ на поведінку російських поліцейських, зазначаючи, що у Вашингтоні поліцейських біля російського посольства ніхто не розміщує. Нічого не змінилося".