Книжки у цьому огляді допоможуть допитливому читачу дізнатись більше про традицію, мистецтво, художників і письменників. Автори у форматі артбуку, біографічного чи вигадливого художнього твору описують все те, що те, було і залишається брендом в усі часи – і роблять це надзвичайно цікаво!
Читайте також Візитна картка: SHABO Limited Edition Сапераві-Каберне Фран
Ярина Винницька. Ковчег "Україна".
Видавництво: Ковчег, 2021
Без сумніву, це саме те, що має стати візитівкою України, офіційним державним символом, і тим, що варто вивчити напам’ять, тримаючи у кожній хаті. Насправді цей артбук, виданий за сприяння Українського культурного фонду і реалізований культурною платформою Ковчег "Україна" – це вся культурна спадщина України під однією обкладинкою.
Ярина Винницька. Ковчег "Україна".
Артефакти традиційної культури, шедеври професійного мистецтва, символи та архетипи, історичні постаті й видатні культурні діячі – усе те, що заслуговує на статус "бренд України". Це ще один крок до набуття Україною суб’єктності, набуття свого місця у світі, повернення власного історичного спадку.
Тож ковчег "Україна" – наче скриня нареченої, яка вмістить усе наше придане: найцінніші артефакти традиційної культури з музейних і приватних колекцій.
Уривок з книги
"Пізнай себе і ти пізнаєш увесь світ – цей знаменитий вислів працює і на рівні націй, – нагадує авторка проєкту, львівська письменниця Ярина Винницька. – Чим більше ми досліджуємо власну культуру, тим краще розуміємо, хто ми і яка наша мета. Ця книга обов’язково закохає вас в Україну. Відкрийте для себе невідому землю – Тerra Іncognita посеред Європи – з прадавньою історією та унікальною культурою".
Георгій Коваленко. Олександра Екстер.
Видавництво: Родовід, 2021
Героїня цієї книжки художниця Олександра Екстер (1882-1949) – видатна авангардна мисткиня світу, яка прожила в Києві понад 35 років свого життя. По суті, київський символ нового мистецтва.
Георгій Коваленко. Олександра Екстер.
Екстер сміливо поєднувала навчання в київських і паризьких мистецьких школах, кольорові ритми селянських вишивок і своїх авангардних олій, твори футуристів і народних майстрів в одній виставці, костюми для танцювальних студій, професійного театру, кіно та модної індустрії. Зараз ми б називали її не просто сучасною художницею, а кураторкою, продюсеркою, дизайнеркою, педагогом – універсальною мисткинею, тоді вона була авангардисткою.
У Києві Екстер відкрила Майстерню живопису, в якій навчалися й спілкувалися між собою Вадим Меллер, Анатолій Петрицький, Олександр Тишлер, Олександр Хвостенко-Хвостов, Ісаак Рабинович, Климент Редько та інші. Олександра Екстер та її Студія мали потужний вплив на творче життя міста.
Уривок з книги
"Багато подорожувала, довгий час жила в Парижі й Москві, в Римі й Петербурзі, – пише автор книжки, багаторічний дослідник Екстер також киянин Георгій Коваленко. – Проте завжди поверталася до Києва: тут були її дім, її майстерня, її знаменита студія. І коли їй доведеться розлучитися з Києвом назавжди, свій паризький будинок вона облаштує точнісінько так, як київський. У ньому буде багато яскравих українських килимів, вишивок, української кераміки, українських ікон".
Майлз Дж. Юнгер. Пікассо: живопис, що шокував світ.
Видавництво: Фабула, 2020
Ця захоплива книжка – спроба зазирнути за лаштунки офіційної біографії всесвітньо відомого художника, класика кубізму, невпокореного романтика і бунтівника в мистецтві – в надії зрозуміти, як саме він став "тим самим Пікассо". І це авторові цілком вдалося!
Майлз Дж. Юнгер. Пікассо: живопис, що шокував світ.
Богемний Париж початку ХХ століття, легендарні імена, факти й події, з яких складався міф про столицю світу, якою вона була для багатьох юних мистців, які приїхали сюди в пошуках свободи. Злидні та жага до всього нового – ось що поєднувало їх, і до такого життя, як свідчить герой оповіді, треба було мати хист.
"Людині треба мати здібності для того, щоб дозволити собі розкіш,— казав Пікассо письменникові Жану Кокто,— і мати змогу зневажати її". Як саме він навчився поєднувати в собі ці дві якості, герой книжки починає, за сюжетом, у 1945 році, коли всі мистецькі революції давно минули.
Уривок з книги
"Ті часи, коли Монмартр, і зокрема "Бато-Лавуар", був центром усього найважливішого в мистецтві, залишилися далеко позаду, і наразі тут панували тиша й затхле дихання старої гробниці. Блукаючи плутаними коридорами, вони навпомацки просувалися вперед, а Пікассо намагався дещо виправити важке враження, розповідаючи історії про давноминулі дні".
Олесь Ільченко. Порт Житана.
Видавництво: Meridian Czernowitz, 2020
За сюжетом цього роману, який поєднує в собі жанрові риси детектива та екзотичної орієнтальної прози, столичний мистецтвознавець, який збирає колекцію картин для відомого київського олігарха, береться розслідувати загадку паризького художника.
Олесь Ільченко. Порт Житана.
Уривок з книги
"Пропозиція Аліка, звісно, зацікавила Сергія. Така робота добре оплачувалася, а після двох років повзучої світової кризи, що тривала й досі, Сергій зрозумів, що слід шукати таку працю, яка приносила б не лише втіху, задоволення, а також і тверду валюту. Бажано готівкою. – Зрозуміло, – кивнув Сергій. – Але в чому каверза, підступ пропозиції? Я ж тебе знаю. – Зарплатня, друже, буде добра... І ще нюанс: окрім картин давно визнаних майстрів Бергові потрібні й роботи тих живописців, які зможуть згодом стати blue chips – лідерами в аукціонних торгах".
Чи варто казати, що цей мистець-авангардист – з українських емігрантів міжвоєнного періоду, який зажив собі слави у тодішній культурній столиці світу Парижі, що нагадувала сумний тріумф Модільяні. Помандрувавши світом, він оселяється у готелі на березі Женевського озера, звідки й починається його шлях до слави та заодно у небуття.
Протягом роману перед нами проходять постати уславлених діячів мистецтв і культури тієї епохи на зразок літературознавця і письменника Домонтовича, який, як відомо, свого часу так само загадково зник з еміграційних таборів.
Але незвична ця книжка навіть не перегуками зі світовою історією мистецтва, в якій забутий світом художник з часом дарує цьому самому світові власну славу, а тим, як це вписується у наше сьогодення. Насправді це чудове поєднання орнаментальної прози в стилі того самого Домонтовича (якого тут-таки згадують у ресторанчику на березі Женевського озера) з детективною історією, яка тягнеться ще від початку минулого століття.
Рекомендуємо Щоб гроші вас полюбили: 5 книг про те, як розбагатіти
Любко Дереш. Там, де вітер.
Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко
За сюжетом цього довгоочікуваного роману, колишній літературний вундеркінд Макс Тарнавський самотньо мешкає у Києві на зйомній квартирі, перебивається перекладами та текстами для рекламних сайтів, щовечора намагається писати новий роман, і якось одного разу вибирається на зустріч зі своєю фанаткою.
Любко Дереш. Там, де вітер.
Його остання книжка була розгромлена критиками, з літературного кумира він перетворився мало не на посміховисько, виринув скандал з його не дуже патріотичним ставленням до Майдану і війни на Сході, тож нині колишня надія української прози почувається вигнанцем з вищого світу інтерв’ю, презентацій, поїздок до Європи.
Цікаво Мистецтво ховатися: майстриня вдало маскується серед детальних малюнків
Уривок з книги
"Втішало у цій ситуації лише одне – всі ті молоді люди, які справді читали Тарнавського були років на п’ятнадцять молодшими за обивателів фейсбуку і вже давно з’їхали в інстаграм, телеграм та тік-ток, залишивши "мордокнижку" для заполітизованих пенсіонерів і тих мамонтів, що чудом вижили після Льодовикового періоду. Аудиторії, котра оберталася в інстаграмі – всім тим, кому було "шістнадцять і більше...", схоже на те, було глибоко по барабану, про що там висловлювався Тарнавський у своєму інтерв’ю на тему Майдану".
Хай там як, але наш герой хапається за пропозицію фанатки на ім’я Аліса їхати з її панк-гуртом культурними центрами України включно з Маріуполем, описуючи увесь бедлам, який трапиться дорогою.
Оскільки можливість творити в дорозі стає для цього самого Макса Тарнавського "єдиним способом зберегти і відродити власну особистість, вистояти у протистоянні з власними затаєними слабкостями, переосмислити свою роль у суспільстві, яке проходить через війну". Та ще й надією на оновлення, якщо зважимо на поїздку Тарнавського з Алісою по завершенні туру до її бабусі, що проживає в селі на звільнених від окупації територіях.